"Міжнародна співпраця регіонів в контексті зближення України та ЄС: зовнішньоекономічні, інвестиційні та управлінські аспекти". Аналітична записка



30.05.2014

Анотація

 

В аналітичній записці здійснено аналіз ефективності взаємного впливу процесів єврорегіонального співробітництва та функціонування регіональних економічних систем в Україні. Описано сучасні проблеми управління єврорегіональним співробітництвом та деталізовано комплекс заходів щодо формування, нарощення та використання потенціалу єврорегіонального співробітництва в контексті сталого розвитку територій, внесено низку рекомендацій щодо зовнішньоекономічних, інвестиційних та управлінських аспектів розвитку єврорегіонального співробітництва областей України.

 

МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ РЕГІОНІВ В КОНТЕКСТІ ЗБЛИЖЕННЯ УКРАЇНИ ТА ЄС: ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ, ІНВЕСТИЦІЙНІ ТА УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ

 

В умовах обмеженості сировинних, ресурсних та фінансових можливостей, що супроводжується кризовими явищами й зниженням рівня життєдіяльності населення, поряд з пошуком внутрішніх джерел інвестування соціально-економічного розвитку постає завдання посилення уваги до формування інвестиційно-інноваційного характеру засад взаємодії на міждержавному та міжрегіональному рівнях.

 

У цьому контексті важливим є подальший розвиток транскордонного співробітництва з Європейським співтовариством. Значний стимулюючий потенціал цього напрямку співпраці несе в собі підписання політичної частини Угоди між Україною та Євросоюзом про Асоціацію та зону вільної торгівлі.

 

Транскордонне співробітництво в Україні сьогодні розглядається у двох площинах – як інструмент розвитку прикордонних територій та як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень.

 

Таким чином вже за визначенням, транскордонна співпраця містить додатковий ресурсний потенціал стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів, надання йому рис сталості та орієнтації на підвищення якості життя населення.

Області, які здійснюють транскордонне співробітництво, як правило, розробляють регіональні програми розвитку транскордонного співробітництва та плани дій для їх реалізації. На відміну від державної програми, вони містять положення щодо розвитку конкретних об’єктів, дій і виконавців.

 

Важливим елементом міжнародної співпраці регіонів України є їх залучення на постійній основі до діяльності європейських регіональних асоціацій, зокрема Асамблеї європейських регіонів, Ради європейських муніципалітетів та регіонів, Конференції європейських законодавчих асамблей, Асоціації європейських прикордонних регіонів, Конференції периферійних морських регіонів, Конференції президентів регіонів із законодавчими повноваженнями, Європейської асоціації представників місцевого самоврядування гірських регіонів та європейських міст.

 

З урахуванням необхідності адаптування законодавства України до вимог законодавства Європейського Союзу були синхронізовані напрями співпраці, зокрема забезпечено:

• імплементацію Меморандуму про взаєморозуміння для встановлення діалогу у сфері регіональної політики;

• налагодження взаємодії між представниками місцевої та регіональної влади України та ЄС в рамках Комітету регіонів ЄС (КР);

• реалізацію Спільної ініціативи ЄС щодо Криму;

• реалізацію на регіональному рівні проектів за рахунок фінансових інструментів ЄС (Європейський інструмент сусідства і партнерства) та фінансових установ ЄС (Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку);

• участь у реалізації Пілотної програми регіонального розвитку Східного партнерства (ГІПРР СхП);

• участь у спільній операційній програмі прикордонного співробітництва ЄІСП «Україна-Угорщина-Словаччина-Румунія»;

• участь у спільній операційній програмі прикордонного співробітництва ЄІСП «Україна-Польща-Білорусь»;

• участь у спільній операційній програмі прикордонного співробітництва ЄІСП «Україна-Румунія-Республіка Молдова»[1].

Одним із найдієвіших інструментів на шляху просування до Європейського союзу на регіональному рівні є активна участь територіальних громад України у єврорегіонах, де співпраця адміністративно-територіальних одиниць європейських держав здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво з метою об’єднання зусиль в економічній сфері, розбудови соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництва та модернізації інфраструктури кордону, розвитку транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорони навколишнього середовища тощо.

 

Поряд з єврорегіонами важливим механізмом становлення зовнішньоекономічних зв’язків у транскордонних регіонах в умовах європейської інтеграції України слід визнати створення різного роду преференційних економічних режимів. Такі режими покликані сприяти активізації регіонального розвитку прикордонних територій нашої держави, у тому числі за рахунок поглиблення і диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків із прикордонними регіонами сусідніх держав Європи.

 

Основними преференційними економічними режимами, які використовувалися в Україні з метою сприяння господарського розвитку прикордонних регіонів та активізації їх зовнішньоекономічної діяльності, можна вважати створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Водночас у світовій практиці в цьому контексті також активно використовуються безмитні зони, транскордонні технопарки та бізнес-інкубатори, елементи яких упродовж останніх двадцяти років знайшли своє часткове застосування і в Україні. Механізм дії преференційних режимів у транскордонних регіонах полягає у стимулюванні іноземного інвестування, освоєння нових технологій та імпорту високотехнологічного обладнання, що веде до розвитку транскордонного бізнесу та диверсифікації транскордонних ринків товарів і послуг.

 

Саме на територіях СЕЗ та ТПР, створених в українсько-угорсько-словацькому та українсько-польському транскордонних регіонах (СЕЗ «Закарпаття», СЕЗ «Яворів», СЕЗ «Курортополіс Трускавець», ТПР Волинської області) було реалізовано низку інвестиційних проектів із залученням потужних іноземних інвесторів: «Ядзакі» (Японія), «Джебіл» (США), «Фольксваген-Єврокар» (Німеччина), «Кроноспан» (Австрія), «Йоха» (Данія), «Дельфін» (Франція), «Ріксос» (Туреччина), «Церсаніт» і «Снєжка» (Польща) тощо, кожний з яких зробив суттєвий внесок у розвиток зовнішньоекономічних зв’язків у межах відповідних транскордонних регіонів.

 

Як наслідок, відбувається активізація інвестиційного співробітництва у межах транскордонного регіону, а також збільшуються обсяги транскордонної торгівлі товарами і послугами.

 

Проведене дослідження дозволяє констатувати, що в прикордонні України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною (Єврорегіони «Карпатський» та «Буг») сформувалися точки високої інвестиційної активності, які потребують лояльного ставлення урядів та органів місцевого самоврядування цих країн, транснаціональних корпорацій. Це зокрема:

  • Чієрна-над-Тісов (СР), Загонь (Угорщина) та Соломоново (Україна), де виникли реальні передумови утворення масштабного міжнародного транспортно-логістичного комплексу з розбудовою системи логістичних складів на словацькій та угорській територіях, «дзеркального» індустріального парку на українській і угорській територіях, а також нового мостового українсько-угорського переходу через річку Тиса.
  • Суміжні території та автокластери Угорщини, Словаччини, Чехії Польщі та України, де визріли об’єктивні передумови створення міжнародного Карпатського (Західно-українського) кластеру автомобільної та автоагрегатної промисловості за участю 14 українських підприємств Рівненської, Волинської, Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської Тернопільської областей, Словаччини та Угорщини.
  • Вищі навчальні заклади Люблінського та підкарпатського воєводств Польщі та Львівської області України, які утворили українсько-польський науково-інформаційний кластер.
  • Туристично-рекреаційні, готельні, спортивно-розважальні заклади прикордонних регіонів Польщі, Словаччини та України, які претендують на проведення Зимових Олімпійських ігор 2022 в регіоні Татри‑Карпати і являють собою потенційне підґрунтя міжнародного еко‑туристичного кластеру.

Своєрідним доповненням до економічного впливу механізму преференційних режимів на розвиток зовнішньоекономічних зв’язків у транскордонних регіонах є механізм, сформований на базі розвитку прикордонної торгівлі.

 

Ключовими ланками прикордонно-торговельного механізму становлення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків транскордонного регіону є: формування торговельно-посередницьких мереж у межах транскордонного регіону, розвиток логістичних систем, орієнтованих на обслуговування прикордонної торговельної діяльності, а також спонтанний вплив на розвиток неформальних інститутів розвитку транскордонного підприємництва та еволюції транскордонних ринків.

 

Обсяги прикордонної торгівлі мають значний вплив на торговельний баланс держав і відзначаються значною асиметрією. Зокрема, витрати українців у прикордонній торгівлі з Польщею становили 2,9 млрд злотих, поляків – 315 млн злотих. В той же час в 2011 р. експорт товарів з Польщі в Україну склав 13.9 млрд злотих, імпорт України до РП – 8,3 млрд злотих. Згідно з опитуванням у 2012 р. витрати на придбання товарів у Польщі українцями зросли і досягли близько 20 % польського експорту до України[2].

 

Незважаючи на певні реальні кроки, здійснені у напрямку розвитку транскордонного співробітництва, у тому числі єврорегіонів, існує низка проблемних питань, які потребують окремої уваги з боку постійних комітетів Верховної Ради України, міністерств та відомств центральної виконавчої влади, а також обласних рад та обласних державних адміністрацій.

 

Законодавство України щодо транскордонного співробітництва характеризується наявністю прорахунків та певних неузгодженостей з ратифікованими міжнародними нормативними актами та стандартами Європейського Союзу, а відповідно потребує вдосконалення та внесення змін. Актуальність адаптації вітчизняного законодавства до стандартів ЄС, усунення існуючих асиметрій обумовлена як політикою євроінтеграції, так і тим, що транскордонне співробітництво відбувається, в тому числі, з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією, тобто державами-членами Європейського Союзу.

 

Так, Закон України «Про транскордонне співробітництво», який є основним нормативним актом, що формує основи для транскордонної співпраці, має низку суттєвих недоліків:

- положення Закону не визначають конкретних механізмів здійснення транскордонного співробітництва та розподілу компетенції між органами влади, а також фінансування проектів транскордонного співробітництва;

- відсутні конкретні положення, які б регламентували спеціальний статус дво- та багатосторонніх органів транскордонного співробітництва (єврорегіонів, асоціацій і т.ін.), утворених територіальними громадами, механізм їх створення та функціонування у разі, якщо вони будуть розташовані на території України.

 

Зазначеним законом лише передбачено, що органи транскордонного співробітництва можуть утворюватися як юридичні особи, а в окремих випадках їхні функції можуть покладатися на відповідні виконавчі органи місцевого самоврядування та структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади.

 

Разом з тим аналіз положень Закону України «Про місцеві державні адміністрації» також свідчить про відсутність прямих положень, які б регламентували компетенцію адміністрації в частині транскордонного співробітництва. Норми мають непрямий декларативний характер, як, наприклад, виконання зобов’язань за міжнародними Договорами України на відповідній території.

 

Централізація розподілу повноважень у сфері транскордонного співробітництва в Україні простежується і в порядку формування та в складі Міжвідомчої комісії з питань підтримки транскордонного співробітництва - консультативно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України, однією з функцій якого є розгляд пропозицій органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування щодо вирішення актуальних питань розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів. Так, склад комісії формується з представників майже всіх міністерств, проте обов’язкового залучення представників територіальних громад не передбачено.

 

Як негативний чинник, що дискредитує участь української сторони, слід розглядати відсутність можливості передбачити у видаткових частинах бюджетів різних рівнів коштів, гарантованих українськими бенефіціарами (як правило, обласними радами та обласними державними адміністраціями, іншими держінституціями) для дофінансування з українського боку обов’язкових часток за спільними проектами з ЄС.

 

Наростаюча вага міжбюджетних трансфертів у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів, компетенційні суперечності та неузгодженості між органами влади різних рівнів не дозволяють фінансувати належним чином транскордонні проекти за рахунок цього джерела. Вивчення практики показує, що кошти здебільшого надходять від іноземних партнерів[3].

 

Виходом із такої ситуації могло б стати залучення органами місцевого самоврядування фінансових ресурсів шляхом запозичень. Відповідно до Бюджетного кодексу України міські ради можуть здійснювати місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій. Проте законодавчо ця процедура досить ускладнена насамперед тим, що рішення про можливість здійснення запозичення, його обсяг та умови здійснення, а також надання місцевих гарантій погоджуються із центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування державної бюджетної політики, тобто Міністерством фінансів України.

 

Аналіз практики надання місцевих запозичень свідчить про те, що з 2010 року Міністерство фінансів повністю припинило погодження місцевих запозичень, за винятком деяких проектів, пов’язаних з Євро-2012[4].

 

Нагальною необхідністю для розвитку транскордонного співробітництва є розроблення належної законодавчої бази щодо регламентації механізму фінансування проектів транскордонного співробітництва, що є невід’ємною складовою процесів їх упровадження та реалізації. Відповідно до Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки загальна вартість великомасштабних інфраструктурних проектів транскордонного співробітництва становить 55274,8 тис. євро, у тому числі грантова частина для України - 40372,9 тис. євро. Розмір фінансової участі України в реалізації зазначених проектів орієнтовно становить 48305,8 тис. грн[5].

 

Має місце складна і негнучка система національного відбору проектів єврорегіональної співпраці для надання державної фінансової підтримки.

 

Аналіз існуючої практики українськими дослідниками свідчить, що передбачені законодавством та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України процедури призводять до розтягування розгляду проектів і програм на термін не менше двох років, містять суперечності в критеріях відбору та аргументації прийняття чи відхилення проектів (програм). Це не сприяє розвитку єврорегіональної співпраці, може призводить до втрати актуальності та інтересу з боку зарубіжних партнерів-учасників ТКС.

 

Суттєві прогалини містить преференційний механізм стимулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності транскордонних регіонів-учасників єврорегіональної співпраці. Сутнісне преференційне наповнення СЕЗ і ТПР транскордонних регіонів було вилучено змінами до законодавства, внесеними в 2005 р., і на даний час цей визнаний світовий економічний інструмент регіонального та галузевого розвитку знаходиться в «рудиментарному» стані.

 

Відзначається недостатня компетентність суб’єктів транскордонного співробітництва України при підготовці проектної документації та поданні конкурсних заявок для отримання міжнародної технічної допомоги в рамках Європейських програм прикордонного співробітництва, Європейського інструменту сусідства і партнерства та фінансування з бюджету України[6].

 

Поточний дефіцит вірно оформлених проектних пропозицій, на думку іноземних експертів, заважає ефективному залученню коштів на фінансування водного забезпечення міст, переробки сміття, вдосконалення інфраструктури і таким чином обмежує доступ територіальних громад і регіонів України до іноземних інвестицій, зокрема з ЄС[7].

 

На тлі внутрішньополітичних протистоянь державою не створювались сприятливі умови для зростання активності та кадрового потенціалу неурядових громадських організацій, що не дозволяє повною мірою освоювати можливості фінансування за програмами ЄС[8].

 

Висновки та рекомендації

1. Існує нагальна необхідність впровадження економічно орієнтованої моделі функціонування єврорегіонів України (Див. додаток), що сприятиме оптимізації впливів, здійснюваних системою державного управління економічним розвитком регіонів в контексті забезпечення цілеспрямованої загальноекономічної динаміки у позитивному напрямі, а також забезпечить вихід на нову якість співробітництва в єврорегіонах, орієнтовану на реалізацію економічних проектів та створення умов залучення приватних коштів до реалізації єврорегіонального співробітництва.

 

2. Перехід на новий рівень управління транскордонними процесами, адаптація його до стандартів Асоціації з ЄС, ЗВТ + та, в перспективі, з умовами членства України в Євросоюзі вимагає від Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, обласних адміністрацій та обласних рад:

- переглянути та внести відповідні зміни до чинних нормативних актів України на предмет їх узгодженості з ратифікованими міжнародними нормативними актами, зокрема це стосується Законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

- вдосконалити інституційне забезпечення транскордонного співробітництва шляхом розмежування функцій та раціоналізації повноважень місцевих і центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо транскордонного співробітництва;

- забезпечити дієву інформаційно-комунікаційну підтримку процесів міжрегіонального співробітництва на рівні регіонів України та ЄС;

- вдосконалити національну систему моніторингу та оцінки реалізованих міжнародних проектів шляхом забезпечення регулярного, всебічного та доступного для громадськості висвітлення результатів реалізації цих проектів.

 

3. Формування нової політики транскордонного та єврорегіонального співробітництва, що передбачає реалізацію Кабінетом Міністрів України низки заходів щодо синхронної модернізації інструментів управління регіональним розвитком в Україні, в т.ч. за такими напрямами:

 

а) Оновлення стратегічних засад державної регіональної політики та політики транскордонного співробітництва, розроблення та ухвалення Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на період до 2020 р.

 

Оновлена Програма має враховувати зокрема такі вимоги:

- узгодження національних пріоритетів регіонального розвитку з європейськими підходами, європейською практикою інституційно-правового забезпечення реалізації регіональної політики та транскордонної співпраці у відповідності до Європейської хартії місцевого самоврядування;

- запровадження дієвих механізмів активізації регіонального розвитку, зменшення диспропорційності розвитку регіонів, у т.ч. на основі оптимізації та ефективного використання наявних державних, регіональних і місцевих ресурсів;

- створення в регіонах стабільних джерел формування власних економічних та інвестиційних ресурсів; підвищення конкурентоспроможності регіонів, зміцнення їх інвестиційного потенціалу;

- підвищення рівня бюджетної та податкової спроможності місцевих органів влади, адаптація системи розподілу податків між центром і регіонами до вимог, пов’язаних з реформуванням місцевого самоврядування і територіальної організації влади з урахуванням європейських інституційно-правових підходів.

 

б) Завершення формування інституційно-правового середовища реалізації державної регіональної політики. З точки зору підвищення економічної ефективності єврорегіональної співпраці областей України це передбачає невідкладне розроблення Кабінетом Міністрів України та прийняття Верховною Радою України таких законів та інших нормативно-правових актів:

- «Про Державний фонд регіонального розвитку», положення якого визначатимуть загальні засади діяльності Фонду як спеціальної інституції національного рівня, створеної для фінансування довгострокових міжрегіональних і регіональних програм і проектів на основі консолідації фінансових потоків (у т.ч. міжнародної технічної допомоги, грантів тощо);

- «Про території пріоритетного розвитку», в якому необхідно встановити порядок визначення, правові та економічні основи статусу та функціонування територій пріоритетного розвитку, впровадження на цих територіях спеціального режиму інвестиційної діяльності з метою утворення «точок зростання» та створення нових робочих місць;

- «Про міжнародну технічну допомогу», норми якого мають чітко закріпити на законодавчому рівні механізм залучення іноземної фінансової допомоги, зокрема на потреби регіонального розвитку.

 

в) Послідовне та прозоре вирішення Верховною Радою та Урядом України низки визначальних для економіки єврорегіонів питань макроекономіки та інвестиційної політики. Невідкладними є:

- приведення схеми інвестиційних процесів у відповідність до стандартів ринкової економіки, розробка і ухвалення Державної стратегії інвестиційно-інноваційного розвитку та Інвестиційного Кодексу України;

- вдосконалення податкових та митних режимів для суб’єктів інвестиційної та інноваційної діяльності на території України, зокрема відповідно до оновленої Кіотської Конвенції щодо спрощення та гармонізації митних процедур та отриманого на цій базі партнерами по транскордонному співробітництву досвіду стимулювання інвестиційної та інноваційної активності в регіонах;

- резервування Фондом Державного майна України, Державним агентством земельних ресурсів України, міністерствами та відомствами України, органами місцевого самоврядування в порядку належності земельних ділянок державної власності для реалізації інвестиційних проектів промислового виробництва (Greenfield) розміщення індустріальних парків, логістичних центрів в умовах створення ринку землі та цілеспрямована передача застарілих підприємств державної та комунальної власності для здійснення проектів реконструкції (Brownfield) з відповідним внесенням змін до законодавчих актів;

- продовження Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Держінвестпроектом, міністерствами та відомствами України, органами місцевої державної виконавчої влади та місцевого самоврядування напрацьованої в 1999-2005 рр. в спеціальних економічних зонах та ТПР України практики укладання трьохсторонніх договорів на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів із фіксованою відповідальністю: держава – щодо інвестиційного клімату, гарантій, стимулів, інфраструктурного забезпечення; інвестор – щодо капіталовкладень, розрахунків з бюджетами і фондами, створення робочих місць; місцеве самоврядування – щодо надання земельних ділянок, місцевої інфраструктури, сприяння у підборі персоналу.

 

Регіональний філіал у м. Ужгороді

 (В.П. Приходько)

 

Додаток

 



[1] Регіональне співробітництво між Україною та ЄС // Офіційний веб-сайт МЗСУ [Електронний ресурс]. – режим доступу: http: mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/European-infgration/eu-regional-cooperation.

[2] Ruch graniczny o raz/ przeplyw tovarov i uslug na zewnetsznej granicy UE na terenie Polski. – Режим доступу: http: // www. stat. gov.pl/

[3] Регіональне та транскордонне співробітництво між Україною та ЄС. Електронний ресурс. Режим доступу: http:// www. mfa.gov.ua.; Гоблик В.В. Роль транскордонного співробітництва у процесі європейської інтеграції України. В: Єврорегіональне співробітництво України та його інтеграційний потенціал. Збірник наук. праць /Відп. ред.І.О. Артьомов.- Ужгород: ЗакДУ, 2012. – с. 27.

[4] Щодо вдосконалення механізмів фінансування проектів українсько-польського транскордонного співробітництва: Аналітична записка/ НІСД/ Електронний ресурс. Режим доступу: http//www.niss. gov.ua

[5] Про затвердження програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 рр.: Постанова КМУ від 1 грудня 2010 р. № 1088 /Електронний ресурс. Режим доступу: http//zakon2.rada.gov.ua

[6] Носа Н.О. Роль міжнародної асоціації інституції регіонального розвитку (MAIIPP) в основі європейського співробітництва. В: Єврорегіональне співробітництво України та його інтеграційний потенціал: збірник наук. праць за матеріалами круглого столу експертів (м. Ужгород 20. 04. 2012). Відп. ред. І.В. Артьомов. – Ужгород: ЗакДУ. – с. 137 -138.

[7] Karel Stindl. How the slogan. Visegrad Group opened the door to Ukraine/. Іn: The Visegrad Group. A Central European Constellation. /International Visegrad Fund/. Adam Mickiewicz Institute. 253 p. – p. 98-99 //www. Visegradfund.org.

[8] 6-th Europe-Ukraine Forum. Budapest, 12-14 may, 2013. Gorshenin institute. Ukraine 2012. Report on transformation. Institute for Eastern Studies, 2013. p. 35-38, 54-78, //www. Economic-forum.pl.




читайте також:
17.08.2015 "Удосконалення економічних механізмів збалансування територіального розвитку (на прикладі створення індустріальних парків)". Аналітична записка
17.07.2015 "Україна та Вишеградська четвірка: стан і перспективи розвитку відносин". Аналітична записка
17.06.2015 "Економіка регіонів у 2015 році: нові реалії і можливості в умовах започаткованих змін". Аналітична доповідь
14.01.2015 "Напрями удосконалення політики стимулювання розвитку індустріальних парків в Україні". Аналітична записка
14.02.2014 "Стратегічний моніторинг розвитку регіонів у січні-вересні 2013 року"