"Інерція і новації у зовнішньополітичному курсі США: вплив передвиборчої кампанії". Аналітична записка



Динамічні зміни, яких наразі зазнає світ, обумовлюють помітні трансформації зовнішньої політики, до яких вдаються провідні гравці на міжнародній арені. Певним чином це позначається і на динаміці відносин України із своїми стратегічними партнерами, і зокрема США. Попри заяви з американського боку про сталу зацікавленість у розвитку відносин з Україною, на практиці протягом останніх трьох років відчувалося падіння інтересу, особливо на фоні «перезавантаження» відносин США з Росією. Виходячи з того, що дотримання демократичних прав і свобод залишається одним з головних пріоритетів у формуванні зовнішньої політики США, останнім часом спостерігається посилення уваги США до нашої країни.

 

З метою завчасного виявлення можливих проблемних питань у відносинах Україна-США у найближчій перспективі, доцільним вважається дослідження основних ідей політичних опонентів у поточній передвиборчій кампанії США, які визначатимуть характер зовнішньої політики цієї країни.

 

З початком нового електорального циклу в США відбувається певна переоцінка деяких зовнішньополітичних пріоритетів, обумовлена у значній мірі загостренням внутрішніх економічних проблем та значним посиленням позицій Республіканської партії як у виконавчій гілці влади, так і серед населення. Вибори президента США 2012 р. відбуватимуться в умовах непростої ситуації як всередині США, так й змін міжнародного середовища не на їх користь. Зростання впливу й можливостей США, що було характерним майже 100 років призупиняється і, мабуть, вперше після завершення холодної війни країна має будувати свою зовнішньополітичну стратегію в умовах жорстких ресурсних обмежень. Фактично при збереженні статусу найбільшої держави у економічному і військовому відношенні, США стикаються з проблемою невідворотного зменшення розриву з іншими країнами. Це стосується як економічного потенціалу, так і організаційного ресурсу. Союзники США – ЄС, певні країни Близького Сходу та Азії, і конкуренти – Китай, Росія не сприйматимуть відносини з позиції сили і нав’язування, які домінували при Дж. Буші. Тож орієнтація Б. Обами на багатосторонність, інституціоналізм та кооперативність в зовнішній політиці є явищем, яке прямо витікає зі змін міжнародного середовища.

 

Прагматичні міркування лягли в основу політики «перезавантаження» відносин з Росією. Співробітництво з нею за багатьма ключовими напрямами – антитероризм, контрросповсюдження – вимагало відходу від конфронтаційної моделі відносин. Так звані політичні «яструби», які наявні як в середині республіканської, так і демократичної партії, і які завжди виступають за жорстку політику стосовно Росії (і роблять акцент на всебічний розвиток відносин з Україною), втратили вплив на прийняття рішень. Відбулось «заморожування» протиріч у двосторонніх відносинах Росія-США. До останніх завжди належало питання євроатлантичної інтеграції України, і адміністрація Б. Обами вирішила, що поки не вважає його першочерговим.

 

Це стало складовою частиною більш широкого перегляду зовнішньополітичних засад США, які в свою чергу були спричинені усвідомленням неадекватності однополярного бачення світу в нинішніх умовах. Першим ідею висловив авторитетний науковець П. Кеннеді, відзначивши, що витрати на проведення амбітної і вартісної політики за кордоном можуть підірвати економічні засади держави і призвести до «перенапруження імперії».

 

Його сучасні послідовники твердять, що незалежно від того, якою є нинішня адміністрація – демократів чи республіканців, скорочення економічної могутності США істотно впливає на «свободу рук» президента на міжнародній арені[1]. Економічна криза 2008 р. і надмірні міжнародні економічні зобов’язання (війни в Іраку та Афганістані), змінюють характер американської зовнішньополітичної активності за двома напрямами: поле для маневру для США значно звужується у порівняні з тим, як вони могли оперувати протягом останніх десятиліть і, водночас, пріоритет в бюджеті США буде віддано на розв’язання внутрішніх проблем.

 

Прихильників «економної зовнішньої політики» стає все більше й у політичному середовищі. Держсекретар Х. Клінтон визнала, що зростаючий дефіцит бюджету може обмежити «свободу рук» США за кордоном[2]. Всередині обох провідних партій США збільшуються настрої, що США сягнули «внутрішньополітичної межі» здійснення активної зовнішньої політики, а дехто робить висновок, що  в умовах гігантського боргу в США не залишається місця для «політичних яструбів» взагалі[3]

 

Відповідні настрої набули особливого резонансу у зв’язку з початком передвиборчої кампанії 2012 року. Представники обох конкуруючих партій усвідомлюють, що чим гіршою є внутрішня економічна ситуація в країні, тим більш уважним стає виборець до витрат, які робить уряд за кордоном. Контроль за зовнішньою політикою особливо зростає, коли виборці проводять залежність між зовнішніми витратами та податковою політикою, рівнем безробіття, соціальними витратами. Тож, не дивно, що не тільки Демократична партія виступає за прагматичний підхід зовнішньої політики, але й в середині республіканців оформлюється крило, яке йде навіть далі – до орієнтації США на ізоляціонізм (т.зв. неоізоляціоністи руху чайної партії). 

 

На думку багатьох експертів, поляризація внутрішньополітичної ситуації в країні сягнула свого піку і переговори щодо підвищення ліміту дефіциту бюджету стали тому підтвердженням. Загроза технічного дефолту не утримала від «спокуси» використати момент для надбання політичного капіталу, а, навпаки, стала потужним політичним чинником передвиборчій кампанії. Республіканській партії вдалося вийти відносними переможцями з цього раунду, в той час як правляча партія позбулася необхідних ресурсів для реалізації своєї соціально-економічної програми. Ухвалення угоди щодо ліміту дефіциту бюджету зафіксувало, що республіканці обрали радикально‑правий курс, і це значною мірою визначатиме їх позиції на виборах 2012 р. 

 

Ще у 2009 р. дослідження фіксували значні розбіжності між Демократичною і Республіканською партією щодо політичних пріоритетів. Демократи та «незалежні» вважали основним завданням вирішення внутрішніх проблем, у той час як республіканці ставили вище боротьбу з тероризмом[4]. Два роки потому ситуація - відмінна. В американському суспільстві спостерігається втома від надмірних американських зобов’язань за кордоном, а отже всі політичні сили враховуватимуть це у передвиборчій кампанії. Проголошене Б. Обамою поступове виведення військ з Афганістану і остаточне з Іраку – свідоцтва цієї тенденції. Крім того дефіцит бюджету потребуватиме скорочення витрат зовнішньополітичної сфери, а саме американських воєнних місій за кордоном, запровадження зон вільної торгівлі, надання фінансової допомоги іншим країнам, та витрат Держдепартаменту, Міністерства оборони, Розвідслужби. Між двома партіями існує згода щодо цих питань.

 

Згідно з дослідженням Пьюресеч-центру, більшість в обох партіях, включно з 55 % консервативних республіканців відзначили, що США слід надавати меншої ваги проблемам за кордоном і сфокусувати увагу на внутрішніх питаннях[5]. Під час аналогічного опитування у 2004 р. 58 % респондентів підтримували активну участь США у міжнародних справах. Не дивлячись на те, що кількість республіканців-прибічників активної зовнішньої політики США зменшилась, серед них більше налаштованих на «силовий підхід». 50 % республіканців стоять на позиціях «мир завдяки силі», 38 % надають перевагу дипломатичним інструментам підтримання миру.  Серед демократів до «яструбів» себе віднесли тільки 22 % респондентів. 83 % республіканців, 76 % незалежних і  61 % демократів схвалюють урізання іноземної допомоги задля зменшення дефіциту бюджету. Скорочення військових зобов’язань за кордоном підтримує 56 % республіканців, 63 % демократів, а також 72 % незалежних[6].

 

Таким чином, у сфері зовнішньої політики виникає консенсус між двома партіями щодо проведення більш прагматичного й обдуманого з економічної точки зору курсу. Виникає ситуація, коли обидві партії, на перший погляд, фактично схожі у своєму баченні зовнішньої політики. Але це суперечить передвиборчій логіці, де від опозиційної партії чекають альтернативних стратегій. Оскільки Б. Обама виступає як ліберальний іституціоналіст, республіканці беруть на озброєння праві гасла неоконсерватизму та неоізоляціонізму.

 

Поки що у республіканців не має яскраво вираженого лідера. Серед претендентів на кандидатуру президента від Республіканської партії змагаються представники різних політико-ідеологічних поглядів. Відповідно до їх зовнішньополітичних вподобань, з тих, хто може стати конкурентом Б. Обами на виборах, Ньюта Гінгріча, Тіма Поленті та Міта Ромні можна віднести до неоконсерваторів. Вони продовжують підтримувати активну політику США на міжнародній арені, не виключають військового залучення і підтримку демократичних революцій. До «ліберальних реалістів» відноситься Джон Хантсман, зовнішньополітичні погляди якого не відрізняються істотно від теперішнього курсу Б. Обами.  На іншому кінці спектру – рух чайної партії, представниками яких є Рон Пол та Сара Пейлін (поки не висувала свою кандидатуру). Вони пропагують обмеження ролі США в якості поліцейського і промоутера демократії, а також відкидають інтернаціоналізм Б. Обами. Водночас, й серед них є істотні розбіжності. Якщо Р. Пол тяжіє до неоізоляціонізму, С. Пейлін основний наголос в зовнішній політиці робить на відстоюванні інтересів США на міжнародній арені без огляду на міжнародні інститути, підтримці Ізраїлю і активній боротьбі з тероризмом.

 

Від того, хто за результатами праймеріз боротиметься за президентську посаду й залежатиме, які зовнішньополітичні настрої будуть визначати зовнішню стратегію республіканської партії. Поки що ж, через наявність кількох внутрішніх течій, говорити про єдиний корпус зовнішньополітичних поглядів республіканців не доводиться. Більш-менш про нього можна судити виходячи з критики, з якою республіканці виступають на адресу діючого президента.

 

До недавнього часу найбільш популярним мотивом критики були «м’якість» та поступливість Б. Обами. Йому закидали відсутність чіткої стратегії в зміцненні лідерських позиції США в світі, надмірне покладання на багатосторонні інститути і зволікання в сфері зовнішньої політики, а також нехтування принципами американської «виключності» і світового лідерства. Врахувавши це, президент почав частіше апелювати до теми американського «ексептуалізму». Пояснюючи початок війни в Лівії, він заявив: «Відмахнутися від зобов’язань країни-лідера в даних обставинах було б зрадою того, чим ми є ... як і ми народженні революцією, молоді люди на Близькому Сході та у Північній Африці прагнуть свободи..., а відтак, вони знайдуть друга в особі США»[7].

 

Відповідаючи одним опонентам, президент потрапив під обстріл критики інших. Початок війни в Лівії дав привід засумніватися, наскільки «прагматичним», як неодноразово заявляв президент, є його зовнішньополітичний курс. Адже, Лівія не становить життєво важливих інтересів для США, і початок нової війни в умовах бюджетної скрути багатьма вважається нераціональним.

 

Після знищення Осами бен Ладена республіканцям стало складніше критикувати президента за м’якість. Однак позитивний ефект у вигляді підтримки населенням зовнішньої політики є досить мінливим, тому Б. Обама закріпив «успіх», заявивши про скорочення американських військ в Афганістані.

 

Все більше американців вважають, що вартість війн в Іраку і Афганістані більшою мірою сприяла боргу країни, ніж, збільшення внутрішніх витрат або зниження податків. Таку точку зору поділяють 60 % респондентів[8]. Все це надає президенту переваги у проведенні курсу на скорочення американських військових місій закордоном. Разом з тим, серед республіканців залишається значна кількість тих, хто виступає за продовження місії. 60 % республіканців підтримують збереження американських військ в Афганістані до очевидної стабілізації ситуації. Однак в таборі республіканців не має одностайності щодо цього питання. Хантсман, який вважається найдосвідченішим можливим кандидатом Республіканської партії в сфері зовнішньої політики, виступає за згортання американської місії в Афганістані та Іраку і пропонує сфокусуватися на відновленні могутності США. Такої ж позиції дотримується і Міт Ромні.

 

З перемогою в нижній палаті Конгресу США на виборах 2010 р., республіканці здобули важелі впливу на зовнішню політику Б. Обами. Проголошене президентом «перезавантаження» з арабським світом і у відносинах з Росією викликає особливу обструкцію республіканців. Найбільшими критиками політики адміністрації є голова міжнародного комітету Палати представників Іліана Рос‑Ліхтинен та лідер республіканської більшості Ерік Кантор.

 

Республіканці виступають проти плану Б. Обами щодо зближення з мусульманськими країнами. Гострій критиці підлягають не тільки готовність Б. Обами вступити в переговори з колишніми супротивниками - «Братами-мусульманами» (Єгипет) та «Талібаном» (Афганістан), але й надмірне зближення з країнами, з якими у США традиційно партнерські відносини, як то: Саудівською Аравією та Ліваном. За ініціативи республіканців обом країнам було відмовлено у продажу військового обладнання та надання військової допомоги відповідно.

 

Близькосхідна політика Б. Обами ледь не стала «виграшною картою» в руках республіканців, коли президент запропонував у ізраїльсько‑палестинських переговорах відштовхуватися від кордонів напередодні війни 1967 року. Окрім протестів з боку Ізраїлю, пропозиція викликала негативну реакцію республіканців, які вважають Ізраїль головним союзником США (особливо крило «чайної партії», лідером якого є Сара Пейлін), і могло стати серйозним аргументом проти Б. Обами в суспільстві, в якому абсолютна більшість підтримує єврейську державу. Втім, Б. Обама вчасно скоригував свою позицію, пояснивши, що робить все, аби не допустити одностороннього проголошення Палестини на сесії ООН в вересні ц.р.

 

Єврейська громада в США складає 2% електорату,  її участь у президентських виборах вважається вкрай важливою в таких штатах як Флорида, Невада та Огайо. Крім того, її члени – значні донори передвиборчої кампанії. Поки що опитування фіксують досить потужну підтримку демократів з боку єврейського електорату[9], однак подальша підтримка з їх боку залежатиме від врахування президентом загальних настроїв.

 

Найбільші трансформації чекають на курс США щодо Ірану. Після обрання президентом, Б. Обама круто змінив курс свого попередника, взявши орієнтацію на прямі переговори. За два з половиною роки підхід не приніс прогресу щодо вирішення проблеми «ядерної програми» Ірану. Сьогодні демократам набагато складніше доводити доцільність такого курсу, не кажучи вже про можливість переконати республіканців і потужне ізраїльське лобі переглянути режим санкцій щодо Ірану.

 

Згідно з опитуванням TIIP, проведеним у 2010 р., 56 % американців підтримали би військову атаку Ізраїлю на іранські ядерні об’єкти. 43 % демократів схвалюють військову акцію Ізраїлю проти Ірану з метою перешкодити його просуванню до створення ядерної зброї, а 40 % не схвалюють. Серед республіканців відповідно 74 і 17 %[10].

 

Що стосується підтримки місії НАТО в Лівії, то спочатку республіканці підтримували військове втручання, однак змінили свою позицію після того, як президент розпочав кампанію без консультацій з Конгресом. Майже половина республіканців вважають рішення про участь США неправильним, а претенденти поборотися за президентську посаду республіканці Мішель Бахман та Ньют Гінгріч відкрито заявили це як свою позицію. Більшість в обох палатах Конгресу США не підтримує наземну операцію в Лівії, з подачі голови сенатського комітету з міжнародних відносин республіканця Р. Лугара були заблоковані витрати на її відбудову, а сама війна ризикує стати ще однією війною із неясною стратегією виходу.

 

В американському суспільстві зростає занепокоєння посиленням у міжнародних справах Китаю. Те, що Китай є найбільшим утримувачем американських боргових зобов’язань, а також країною найбільшого торговельного дисбалансу США, робить його легким «винуватим» в економічних негараздах країни. Це підігрівається спеціальними доповідями (автори частіше республіканці), в яких йдеться про «китайську загрозу» - військову або економічну. В умовах зростаючого націоналізму й протекціонізму, Б. Обамі буде нелегко протягом наступного року продовжувати курс на зближення з Китаєм.

 

60 % американців вбачають в Китаю більшу економічну ніж військову загрозу. Напередодні зустрічі Б. Обами з китайським лідером Ху Цзіньтао в січні 2011 р. 53 % американців підтримали більш «жорстку» позицію на переговорах з Китаєм щодо торговельно-економічних питань[11].

 

Переформатування відносин США з Росією займало одне з центральних місць у намірах Б. Обами встановити партнерські відносини з ключовими державами світу.

 

Наразі до позитивних результатів цього процесу адміністрація відносить підписання договору СНВ, співробітництво в РБ ООН щодо іранської «ядерної програми» і встановлення іншого, доброзичливого клімату між лідерами обох держав.

 

Однак, республіканці критикують російський напрям зовнішньої політики Б. Обами за надмірну поступливість, під чим розуміють перегляд планів розгортання системи ПРО в Європі, договір СНВ, підтримку адміністрацією вступу Росії до СОТ, відкладання на невизначений термін можливості вступу до НАТО України та Грузії. Республіканці вже почали кампанію з дискредитації налагодження американсько-російських відносин, що є складовою частиною передвиборчої кампанії.

 

Так, ними було заявлено, що в умовах наступу на права людини в Росії, не може йти мова про скасування поправки Джексона‑Вєніка[12], на що розраховувала Росія на шляху вступу до СОТ. Ймовірно, президент США міг би реалізувати обіцяну підтримку Росії на цьому шляху, однак в умовах необхідності вирішення більш важливих проблем, як то дефіцит бюджету і пошуку міжпартійного консенсусу, пауза у російсько-американському «перезавантаженні» стала прийнятним рішенням. Доказами тому – ухвалена заборона на в’їзд деяким російським чиновникам до США (т.зв. «список Кардіна») та резолюція Сенату про підтримку територіальної цілісності Грузії від 29 липня ц.р., які підривають засади політики «перезавантаження».

 

Активізація чинника «демократичних прав і свобод» в зовнішній політиці США під впливом позицій республіканців є своєрідним «відкатом» до неоконсервативного курсу часів Дж. Буша-мол. Це необхідно враховувати й Україні, яка останнім часом все частіше стає об’єктом критики з боку США.   

 

Висновки

1. Сучасний зовнішньополітичний курс Б. Обами формується під впливом кількох факторів: внутрішньої економічної ситуації, змін у міжнародному середовищі і передвиборчої кампанії. Поєднання цих факторів обумовлює існування різновекторних тенденцій в системі прийняття зовнішньополітичних рішень: з одного боку, позиції партій зближуються, що обумовлене необхідністю вироблення прагматичного курсу (економна зовнішня політика) і настроями в американському суспільстві, з іншого – електоральна логіка диктує відштовхування позицій двох основних партій на максимальну відстань, оскільки партії уникають запозичень ідеологічного арсеналу суперника. 

 

2. Політична поляризація в США є дуже відчутною. Знаходження компромісу між основними політичними силами, як показали переговори щодо ліміту дефіциту бюджету, відбувається вкрай складно, що відкриває шлях для утвердження правоконсервативних ідей. За відсутності міжпартійної консолідованої позиції знаходження певного модус вівенді, в тому числі і в питаннях зовнішньої політики, в кращому випадку перетворюється на об’єкт політичного торгу. В гіршому – зростаюча міжпартійна конфронтація нівелює можливість знаходження консенсусу взагалі.

 

3. За майже три роки Б. Обамою було здійснено низку істотних перетворень за ключовими зовнішньополітичними напрямами: зроблено спробу покращити імідж США в світі, відновити відносини з країнами Близького Сходу, «перезавантажити» стосунки з Росією та Китаєм. Однак, опозиція республіканців вочевидь змусить президента найближчим часом внести істотні корективи. Це стосується зменшення ентузіазму у відносинах з мусульманськими країнами і більшої підтримки Ізраїлю, жорсткішої позиції щодо Ірану, а також паузи у політиці «перезавантаження» з Росією і Китаєм.

 

4. Україна, відносини з якою, після приходу до влади Б. Обами визначалися інерцією, може знову повернутися до сфери зовнішньополітичних пріоритетів США. Однак, цей процес може набути негативного значення для України, яка дедалі більше зазнає критики з боку США стосовно згортання демократичних процесів, погіршення ситуації у сфері боротьби із корупцією тощо. Спеціалізовані комітети Палати представників можуть ініціювати резолюції зі скорочення фінансової допомоги, згортання спільних програм і укладання списку заборони на в’їзд до США, подібного то того, що був ухвалений проти низки російських та білоруських чиновників. За умов непростої внутрішньої ситуації та виборчої кампанії, президент США також може знайти це доцільним.

 

5. В середині обох партій, як і в американському суспільстві в цілому, спостерігається переосмислення масштабів активного залучення США у міжнародні справи. Дана тенденція вже призвела до внесення змін у бюджет в напрямку більш «економної зовнішньої політики» і скорочення зовнішньополітичних бюджетних витрат. Ця тенденція збережеться незалежно від того, кандидат від якої партії переможе на виборах 2012 року. До цього скоріше за все додадуться більший націоналізм і протекціонізм в американській зовнішній політиці.

 

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(Ю. Курнишова)



[1] Роджер Олтман, Ричард Хаас. Американское расточительство и американская мощь // Россия в глобальной политике, т.9, №1, 2011, С. 152-164

[2] A Conversation with U.S. Secretary of State Hillary Rodham Clinton. Council on Foreign Relations [Електр.ресурс]. – Режим доступу: (http://www.cfr.org/publication/22896/conversation_with_us_secretary_of_state_hill ary_rodham_clinton.html).

[3] Friedman Th. Superbroke, Superfrugal, Superpower? // The New York Times. 4.09.2010.

[4] Transatlantic trends 2009. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: / http://trends.gmfus.org/doc/2009_English_Key.pdf

[5] In Shift from Bush Era, More Conservatives Say "Come Home, America".[Електр.ресурс]. – Режим доступу:  http://pewresearch.org/pubs/2027/foreign-policy-conservative-republicans-isolationism-afghanistan-libya

[6] More Blame Wars than Domestic Spending or Tax Cuts for Nation's Debt. [Електр.ресурс]. – Режим доступу:  http://pewresearch.org/pubs/2017/poll-what-created-the-national-debt-wars-spending-tax-cuts-deficit-reduction-proposals

[7] Remarks by the President in Address to the Nation on Libya. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: http://www.whitehouse.gov/the-press-office/2011/03/28/remarks-president-address-nation-libya

[8] More Blame Wars than Domestic Spending or Tax Cuts for Nation's Debt. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: http://pewresearch.org/pubs/2017/poll-what-created-the-national-debt-wars-spending-tax-cuts-deficit-reduction-proposals

[9] Solid Majority of Jewish Americans Still Approve of Obama. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: http://www.gallup.com/poll/148373/Solid-Majority-Jewish-Americans-Approve-Obama.aspx

[10] Polls:Wide Support for an Attack on Iran. July 16, 2010. [Електр.ресурс]. – Режим доступу: // http://liveshots.blogs.foxnews.com/2010/07/16/pollswide-support-for-an-attack-on-iran/

[11] Strengthen Ties with China, But Get Tough on Trade. [Електр.ресурс]. – Режим доступу:  // http://pewresearch.org/pubs/1855/china-poll-americans-want-closer-ties-but-tougher-trade-policy

[12] Ros-Lehtinen: Russia’s Human Rights Record Worsening, Overturn of Jackson-Vanik ‘Not an Option. [Електр.ресурс]. – Режим доступу:  http://foreignaffairs.house.gov/press_display.asp?id=1901




читайте також:


"Щодо саміту «Східного партнерства» в контексті сучасного стану відносин Україна – ЄС". Аналітична записка
"Далекосхідний вектор як важливий елемент зовнішньої політики України". Аналітична доповідь
"Суперництво Росії та Китаю за вплив у регіоні Центральної Азії. Висновки для України". Аналітична записка
"Розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. Перспективи для України". Аналітична записка
"Досвід співпраці Китаю і країн Центральної та Східної Європи у форматі «16+1» та перспективи України". Аналітична записка